|
Так довго готувались, а так швидко все пролетіло. Здається ще вчора фестиваль повинен був тільки розпочатись, аж раптом ранок, втомлені плечі, ноги та печуть очі, а по кімнаті розкиданий одяг, від якого так тягне димом, ніби його власника коптили кілька разів. Підходиш до дверей коридору і жах. Такого взуття в тебе ще не було, обліплене глиною й болотом, в перемішку із соломою, воно нагадує середньовічне постоли, в яких бігали ополченці XVII ст. Після ранкового вмивання одразу маса спогадів - відкриття боулінг клубу в Гала-готелі, мер кидає першу кулю, фотовиставка в тому ж готелі та 7 днях, супер виставка в картинній галереї баталіста Чайки, дарма що половина робіт є копіями, зате яку яскравість подій вони відображають. А далі табір, постріли і крики, метушня у фортеці і нарешті довгоочікувана гостями вечірня учта. Та й влада теж стала середньовічною, а може це був всього лиш сон, можливо ще все попереду, тому що знову хочеться до табору, де реконструктори живуть отим середньвіччям: готують їжу, шиють одяг, чистять зброю, посміхаються та викрикують привітальне гасло, співають пісень. Ох ці пісні, думав раніше що за це бити потрібно, адже поляки всього лиш своїх "Соколів" наспівували, неначе більше нічого не знають, а потім все змінилося спраіжнім нектаром для душі. |
